МУЗЕЙ
КИСИЛИНА

Пишу відкритку 21.ІІІ.1943. Я живий та здоровий, чого і вам бажаю. Тут вже весна, вже багато позасівали овес. Мій хозяін ше не сіяв, але вже все мигурано, тільки сіяти. Вже переходять громові дощі, вже трава зеленіє. Вчора я змок до сорочкі. … як вийшла хмара, начало гриміти і падав великий дощ. По дощі погода тепла. Тут стало тепло від пітнацятого лютого. Тут люде вже гній повивозили на поле, пригорали. Тепер мені трохі гірше, все робити мушу я з хозяіном. В літом також буде тякше коло снопів, все мені прийдеться подавати. Того хлопця нема, пішов до войська. Він був добрий хлопіць, мені було з нім весело, а тепер смутніше. В хліві мушу робити вже сам, подоіти три коров, дати істи, підстилити гній, вивести з хліва. Тачкою вивожу щодня шість тачок. Роботи багато. Тільки істи, щоправда,є що, сало, молоко. То робота нечого не шкодить. Лягаю спати в девять часов, встаю в шість часов. Спить тепер нас пітсох в однім домі. На тім кончаю. Більш нема шо писати. До побаченя.