МУЗЕЙ
КИСИЛИНА

Дня 2/II 1943 року.

Одкритка від Анастасій і Марій до рідних батьків … сестрі. Добрій день і здраствуїте, дорогі незабутні наші родічі. Ми ще живі і здорові, і вам перідаєм свій гарячій і чистосердечній прівіт і бажаім … лутшого і кращого вам, як самі собі. Дорогі родічі, перше усього звертаім… до вам іще раз з прозьбою за ті посилкі, що ви нам шлете і хтось ними пользуєтся, отж скілько ме вже вам пісали і просиои, і чого ви нас не слухаїте? Ви знаїте, що в нас уже і тірлевості через те нема, і безперестання думаїм і їмося, що ви наші прозьбі аніяк не слухаїте. Отож іще раз вас просімо, як не маїте де того дівати, що нам хочете посилати, то возьміт викіньте, а ні, то даїте кому, то хоць будете знати кому дали, а так хтось такій їсьць, що і ми не знаїм. І щей, дорогі наші, повірте нам, що нам уже цього старчає, хліба ме тепер свої нормі уже і не з’їдаїмо, і тлущу старчає. Одним словом, нам уже усіх харчів старчає, бо до усього привикли, і до харчів, і до роботи, і до усенького тутеїшого жіття уже превикли. І багато здаєтся уже лекше, як було з першіх місяців, тільки усього, що міцно скучно і здаєтся, щоб хоць на один день поїхати додому, і хоць побачіти ту дому і тої рідній краї. Мову німецьку то поняті трудно, раз, що місцно позатруджувані завші, як не одним чим, то другім. Бо завждій якась думка є, як не про дому, то так про щось, і завждій щось є. А по друге, що є досить свого народа, що є з кім говорити. Одкриткі і пісьмо ме ваші получаїм, но не знаїм чи усі. Останю одкритку получили ми вашу ту, що була писана по роздваній святах, перед новим роком. І получили я з Ніною та папіро, що ви за їх пісали. Щіро вам за ваші труда дякуїм, тілько просім ще напішіте нам чи Марущін папір був разом з муєм чи в окремім коніверті? Бо я з Ніною получили, а Маруська і Люба ще не получили. Пісьмо від Арея тоже получаїм і до його пешім. І просім вас, як знаїте уже Катькі і Сьньопі адрес, то просім вам арішліте нам їх адрес. Новістрів в нас на разі нема такіх, … тілько що одна вороніцька [з Ворончина] дівчіна від нас їде додому і Люба її передає костюма для брата. Но ми боїмось, бо говорять, що більше не мона давати як одного, а то відберуть. То так що ми передавати не будім костюма, тілько перідамо пару карточок і уткриток. Хотімо передати торбіни з посилок, но не хоче брати, бо уже її за тяжко, бо вона не здорова. Отож просім за те не гніваїтіся, може Бог дасьць, що ми ще і самі колись пріїдім то тоді прівезем. А тепер, на разі, просім за усе вибачте, і більше нечого не маїм до пісанія і на цім до свіданія. Прівіт щірій від самого серця повилаїм вам і передаїте бабуні, дятькам і тіткам, і усім дівчатам. Пішіт до нас піська і описуїте усе про своє теперішне жіття і напішіт чи … Іван уже в своїї хаті чі ще в бабуні. І про дятька Романа опішіт. Усе, на там …